Історія розвитку писемності сліпих

Розділ 1 книги: Синьова Є.П. Рельєфно-крапкове письмо сліпих. Шрифт Л.Брайля. Навчальний посібник. 2003 р. – 108 с. "

Взято с сайта http://library.rehab.org.ua/

І.1. Передісторія створення шрифтів для писемності незрячих

Екскурс в історію виникнення і розвитку рельєфної писемності дозволяє зрозуміти її значення для життя і діяльності сліпих.

В не багатьох літературних джерелах можна знайти відомості про сліпих, які отримали хорошу освіту, або, наділених різними здібностями.

Перші згадки про спроби винайти способи письма і читання для незрячих відносяться ще до ІV століття до н.е. Вони пов’язані з ім’ям широко відомого в ті часи грецького педагога-просвітителя Дідіма Александрійського. Втративши зір в ранньому дитинстві, він отримав хорошу на той час освіту, використовуючи для читання і письма текстів букви алфавіту, вирізані з дерева. Це дозволило йому оволодіти грамотою рідної та іноземних мов. Такий спосіб використовується і в наші часи при вивченні сліпими дітьми площинних букв та системи площинного письма Гебольда.

До наших часів дійшли імена Еразма Роттердамського (Нідерланди) та Педро Мекксіа (Севілья), у працях яких зустрічаються деякі відомості про грамотних сліпих. Проте в цих роботах не розкриваються  саме способи письма і читання сліпих.

Більш детально питання винайдення шрифтів для сліпих висвячується в роботі іспанського абата Іісуса Лана Бретчианського “Вступ або досвід деяких нових винаходів для головного мистецтва”, яка була опублікована в 1670 році. Сам абат Лан вперше використав крапки для позначення букв в алфавіті сліпих, про що йтиметься далі.

В період з 1670 по 1770 роки в різних публікаціях зустрічаються відомості про сліпих, які навчились письму, а наприкінці ХVІІІ століття в творах філософів-просвітників почали з’являтися думки про необхідність підвищення рівня культури сліпих шляхом їх освіти. Так, Д.Дідро у праці “Лист про сліпих в повчання зрячим” змалював реальний образ англійця Н.Саундерсона, який втратив зір у дворічному віці, а потім став відомим фізиком і математиком. Д.Дідро висловив думку про здатність сліпих до розумового розвитку і до навчання. Цей лист було визнано вільнодумним, таким, що підриває основи релігії і державності, а самого Дідро було засуджено на 3 місяці до в’язниці у Вінсенський замок.

Відомі нам варіанти винаходів шрифтів для сліпих умовно можна поділити на чотири напрямки, які розвивались історично паралельно, а саме: латинські лінійно-рельєфні та голчаті шрифти; лінійно-рельєфні рунічні; рельєфно-крапкові шрифти; модифікації шрифту Брайля.

І.2. Створення латинських лінійно-рельєфних та гольчатих шрифтів

Перше використання в навчанні незрячих спеціального шрифту належить відомому французькому педагогу-просвітителю Гаюї (1745 – 1817 рр.)

Валентин Гаюї народився у 1745 році в селищі Сен-Жюст, тоді в Пікардії, в сім’ї бідного ткаля. Він отримав хорошу для того часу освіту і працював чиновником в одному з міністерств Франції. В.Гаюї цікавився поглядами на долю сліпих таких видатних вчених, як Дені Дідро та інших філософів-просвітників, був знайомим з незрячою піаністкою Марією фон Парадіз, яка була грамотною.

Історія подає нам свідчення про те, що сам Гаюї випадково прийшов до думки про можливість навчання сліпих.[2] Це трапилось за таких обставин. Одного разу, проходячи повз цирковий балаган, він побачив групу сліпих, які різними викрутасами, одягнуті в шутівський одяг запрошували публіку. Саме в цей період проходили у Франції проходили досліди абата Л”Єппе в навчанні глухонімих, і багато хто, в тому числі і Гаюї, з великою зацікавленістю стежили за ними. Гаюї спало на думку, що сліпі також здатні до навчання.

В 1784 році у вигляді експерименту В.Гаюї розпочав навчання одного сліпого – Франсуа Лезюера (до наших часів дійшов шрифт, розроблений пізніше Ф.Лезюером). А вже у 1787 році він демонстрував перед королем Франції Людовиком ХVІ успіхи двадцяти чотирьох своїх учнів.

Про Валентина Гаюї заговорили в усьому світі. На утримання його школи почали поступати гроші, а число вихованців зросло до 60 осіб.

В.Гаюї визначив цілі і задачі інститутів для сліпих, які полягали в тому, що сліпим треба дати можливість навчатися, надавати їм роботу або окремо, або спільно зі зрячими, що зробить їх корисними для суспільства. Бідні обов’язково повинні мати можливість заробляти гроші, рятуючись від приниження милостинею. Він наполягав на тому, що сліпі спроможні навчатись і можуть служити прикладом для тих зрячих, які в силу різних причин нездатні до навчання та оволодіння ремеслами. В.Гаюї проводив у світ думку про те, що створення інституту для сліпих надає можливості уряду проявити свої людинолюбні прагнення, розширити межі презирства людей, ображених природою.

Ці положення не торкалися методичних питань навчання та виховання, а були лише переліком гуманних завдань інститутів для сліпих.

Після французької революції у 1800 році школу В.Гаюї було закрито наказом першого консула республіки Наполеона Бонапарта, а у 1815 році знову відкрито як благочинний заклад приютського типу, але вже без В.Гаюї, який на той час перебував у Росії.

У 1803 р. В.Гаюї запросив російський імператор Олександр І для створення, аналогічного Паризькому інституту для сліпих в Росії. Але тут на В.Гаюї очікувала невдача. Активно розпочавши справу, він просто не зміг набрати учнів для свого інституту. Чиновники, яким було доручено комплектацію шкіл, відповідали, що “в Росії сліпих дітей немає”. Кошти, виділені на цю роботу, В.Гаюї майже не отримував. За таких умов він працював до 1817 року, після чого повернувся у Францію і там в невдовзі помер майже жебраком.

Проте метод навчання, розроблений Валентином Гаюї, був викладений в його роботах і став основою інших подібних дослідів. Надалі в різних країнах почали відкривати навчальні заклади для сліпих. Так, у 1791 р. було відкрито навчальний заклад для сліпих у м. Ліверпулі, у 1801 р. – у м. Лондоні, у 1804 – у м. Берліні, у 1881 р. – у м. Петербурзі, у 1882 р. у м. Москві. Всього у 80-х роках ХІХ століття в світі нараховувалось близько 150 таких учбових закладів.

Зрозуміло, що навчання сліпих вимагало спеціального шрифту. За методикою Валентина Гаюї, письмо незрячих здійснювалось таким чином: на вологу дошку з лівого боку накладалась рамка з горизонтально натягнутими струнами. Рядки між ними були місцем для письма. Виходив рельєфний текст, який після висихання міг бути прочитаним сліпими і зрячими. Цей шрифт був не дуже зручним для сліпих. При читанні букви маленьких розмірів зливались під пальцем, великі треба було довго обводити. Для письма В.Гаюї спочатку обрав курсивний[3] шрифт, пізніше почав використовувати унціал[4]. Розмір великих букв дорівнював 12 мм, а маленьких букв 5-6 мм. Букви мали надрядкову та підрядкову частини. 

      Такий шрифт було названо лінійно-рельєфним. Він мав широке і тривале розповсюдження в багатьох країнах. Перші надруковані лінійно-рельєфним шрифтом книги з’явились у 1786 році. (“Трактат про виховання сліпих” В.Гаюї, “Коротка французька граматика” де Вайллі, “Катехізис”).[5]

Протягом двадцяти років шрифт В.Гаюї майже не змінювався.

На початку ХІХ століття шрифт В.Гаюї був, так би мовити, дещо підправлений директором Паризького інституту сліпих Гільє і отримав нову назву – “італійський”. У Франції він протримався недовго, а в Італії ним користувалися значно триваліше.

Наприкінці ХVШ і в першій половині ХІХ століття широко розгорнулася робота щодо створення та удосконалення шрифтів для письма і читання сліпих.

Удосконалення шрифту В.Гаюї йшло у двох напрямках:

–              по-перше у напрямку зменшення і схематизації контурів латинських знаків, зокрема шрифти Лезюера (1809 р.), шрифт Гоу (1833 р.), шрифт Фрея (1833 р.);

–              по-друге, у напрямку заміни стандартних знаків алфавіту умовними знаками – символами у вигляді крючечків, паличок, кружечків тощо (шрифт Лукаса (1833 р.), шрифт Галля (1833 р.), шрифт Фрера (1838 р.), шрифт В. Муна (1847 р.), шрифт Петцельда (1877 р.).

Винаходи різнилися накресленням букв та формою друку. Так, одні винахідники вважали, що сліпій людині при читанні важко переходити з одного рядка на інший і тому стали друкувати книги, в яких непарні рядки друкувались звичайним способом справа наліво, а парні – навпаки, зліва направо. В решті решт книги, надруковані одним інститутом, були незрозумілі учням іншого.

Певного значення для розвитку писемності сліпих мало створення “гольчатих” шрифтів. Винахідники почали використовувати крапки для написання букв унціалом.

На початку ХІХ століття в історію створення письма для незрячих увійшов педагог Іоанн-Вільгельм Клейн, фундатор школи для сліпих у Відні, попечитель бідних. Спираючись на власні спостереження у спілкуванні з М.Парадіз та сліпим поетом Бергофером, Клейн зрозумів, що дотик краще сприймає пунктирну лінію, ніж суцільну, і застосував у підручниках для сліпих букви, витиснуті крапками. Для цього він створив спеціальний прилад (який надалі так і називався “клейнівський прилад”). На спеціальній дерев’яній колодочці з дрібних голок складались контури площинних букв, потім цим голчатим знаком натискували на папір, під який було підкладено войлок. Такий шрифт був поширений в Австрії та південній Німеччині.

У 1804 р. Клейн взяв на виховання дев’ятирічного сліпого хлопчика. Він не знав методів В.Гаюї, але точно пройшов його шляхом у створенні інституту сліпих у Відні. Вже через 1 рік Клейн демонстрував досягнення хлопчика.

24 серпня 1805 р. у Віденській газеті повідомляли про те, що сліпий хлопчик читає по витиснутих буквах, пише так, що і зрячі можуть прочитати тощо. Іспит хлопчик пройшов у присутності цілої комісії. В результаті уряд дав дотацію на розширення справи навчання сліпих.

Згодом на основі шрифту Клейна був створений подібний шрифт “Перл”, в якому крапки мали більшу випуклу поверхню.

У Росії справу В.Гаюї було підхоплено О.І.Скребицьким[6].

Третього лютого 1882 року було зроблено перші відбитки двох книг шрифтом, розробленим О.І.Скребицьким: уривки з книги К.Д.Ушинського “Дитячий світ” та книга Корфа “Наш друг”.

Шрифт був добре продуманий і виготовлений з урахуванням усіх найновіших досягнень шкіл Західної Європи. Він був прямим, невеликим за розмірами (маленькі букви – 7 мм, а великі – 10 мм) і ров”язував одразу два завдання: був придатний для дитячого віку і для навчання дорослих сліпих, у яких дотик менш чутливий до сприймання.

Великого значення для розробки шрифтів для сліпих мала діяльність Гебольда - директора Лейпцігського інституту сліпих (Німеччина). Розроблений ним шрифт використовується і в сучасній тифлопедагогіці для навчання письма людей, що втратили зір у дорослому віці, та сліпих дітей – розрізненню і написанню площинних букв.

Гебольд та Гульдберг створили дошку для письма з постійними або з рухливими отворами, в яких незрячий пише кожну букву окремо звичайним площинним способом.

І.3. Рунічні лінійно-рельєфні шрифти

Цей напрямок розробки шрифтів полягав, як вже зазначалося, у заміні стандартних знаків алфавіту умовними рунічними знаками у вигляді крючечків, паличок, кружечків та ін.

Найтриваліше з рунічних шрифтів протрималась система, винайдена в Англії сліпим юристом Вільямом Муном у 1847 році. Цією системою видавалися книжки на багатьох мовах, вона і досі є популярною серед незрячих  різних зарубіжних країн.[7] В ті часи за системою В.Муна друкувалися головним чином біблія та інші книжки релігійного змісту, які охоче купувались місіонерами та релігійними громадами і розсилалися ними в різні країни. За цими книжками навчились читати не багато незрячих. За свідченням швейцарського видавця Гирцеля, який цікавився освітою сліпих, біблію, видану шрифтом Муна, іноді купували і неграмотні, і часто вона йшла просто на розпалювання печей, та на інші господарські потреби. В інститутах сліпих в Англії шрифт Муна викладався паралельно з унціалом. При великій кількості шрифтів, прийнятих в англійських інститутах, шрифт Муна не був дуже розповсюдженим.

Букви В.Муна утворюються із трьох видів знаків і мають вигляд ліній, крючечків, кілець та півкілець, прямих та гострих кутів, поданих у різних положеннях. Читається цей шрифт дещо швидше унціала, але писати ним важко. Крім того, цей шрифт не дає можливості зображувати математичні знаки і ноти.

Перший вид знаків у шрифті В.Муна має форму, дуже близьку до великих букв звичайного латинського алфавіту. Другий вид є модифікацією, що полягає у випущенні деяких частин букв із латинського алфавіту, і дає їх спрощену форму. Третій вид не має аналогів серед латинських букв, а становить умовний набір крапок і ліній. Вихідною позицією у Муна були прості форми семи букв, шляхом змін їх позицій було створено наступні. Наприклад, з літери “А” Мун усунув поперечну лінію, залишивши дві, які схрещуються під гострим кутом. Та сама буква “     “ в горизонтальній позиції з гострим кутом з лівого боку дає букву “К”         , з гострим кутом з правого боку дає букву “Х”       , перегорнута на 180 градусів дає букву “Y”      . Цифри в цій системі позначались різними способами, наприклад, за допомогою знаків, які нагадують арабські цифри. Сучасна версія цифр в системі Муна полягає у використанні букв, перед якими стоїть цифровий знак. Перевагою шрифту В.Муна є те, що він краще читається зрячими, ніж Брайлівський, тому, що знаки Муна нагадують букви звичайного письма. Але незрячим шрифт Муна читати важче. Треба також відмітити, що шрифт Муна використовується для друку, а не для рукопису і тому незрячі не можуть робити самостійні записи. 

Подібними до шрифту Муна за ідеєю створення, були: шрифти Лукаса, Галля, Адлера, Фрера, Петцельда .

Ці шрифти дозволяли розпочати книгодрукування для сліпих, але були невдалими тому, що за висловом П.Віллєя, “з пальцем намагались говорити мовою ока”. Лінія добре сприймається зором і повільно дотиком, але палець добре сприймає крапку.

 І.4. Рельєфно-крапкові шрифти

Створення рельєфно-крапкових шрифтів також має передісторію.

Першим, близьким до шрифту Брайля, був шрифт, винайдений іспанським абатом Ф.Ланом. Абат товариства Іісуса – Лан Бретчианський створив труд з назвою: “Введение или опыт некоторых новых изобретений для главного искусства” у 1670 році., мабуть маючи на увазі за головне мистецтво – мистецтво читати і писати.

Сам абат ніколи сліпих не навчав і мав досить наївні уявлення про їх можливості. Даючи поради тим, хто працював зі сліпими, він пропонував весь алфавіт розташовувати в п’яти рядках по 4 букви в кожному, букви позначались крапками, а рядки – рисочками. Кількість крапок відповідала номеру букви в рядку, а кількість рисочок номеру рядка. 

Абат Лан радив сліпим користуватись також “дротиковим шрифтом”, в якому букви утворювались за допомогою різної кількості вузликів або ж зі стовпчиків монет різної вартості порожньої тростинки, яка наповнювалась крупами п’яти видів: вид крупи позначав порядкову строку, а кількість крупинок – порядковий номер у рядку. Пропонувалося також витискування букв на гладко обструганій дошці, на якій після вимочування її у воді букви розбухали і ставали випуклими, що давало можливість читати їх пальцями (досі невідомо, чи то були звичайні букви чи знаки шифрувального письма).

Якщо взяти до уваги, що сам абат Лан зі сліпими не працював, то можна прийти до висновку про те, що це не його власні пропозиції, мабуть вони були запозичені ним з друкованих джерел або переказані йому кимсь із тих сліпих, хто користувався таким письмом. Заслуга Лана полягає в тому, що він найбільш детально висвітлив деякі способи індивідуального письма сліпих і тим самим зберіг їх для історії.

Проте така увага до освіти незрячих була їм не завжди до вподоби. Вони придумували навіть свою особливу мову та різні форми запису, щоб застерегти себе від “грамотіїв зрячих”. Абат Лан про це не знав і багато способів індивідуального письма сліпих так і залишились для нас невідомими.

Лан Бретчианський створив і крапковий шрифт, у основі якого було використано 12 крапок. Крапки були спеціально розташовані так, щоб їх сполучення давали весь мовний звукоряд. Цей спосіб йому не вдалося розповсюдити через заборону інквізиції. Лише через 100 років після того Шарль Барб’є винайшов подібний шрифт.

У 1819 році французький офіцер капітан Шарль Барб’є створив шрифт, призначений для “нічного читання на полі бою”. Система Ш.Барб’є була шифрувальною, фонетичною. В її основу було покладено таблицю із 36 звуків французької мови. Букви утворювались з варіативних конфігурацій дванадцяти крапок. Барб’є сконструював і прилад для письма, який надалі послужив прототипом для усіх таких приладів, а у 1821 році запропонував його інституту сліпих у Парижі, де в той час навчався, а потім працював Л.Брайль.

У варіанті Барб’є цей прилад уявляв собою дошку з горизонтальними жолобками, розташованими у шість ліній. На лінію накладалась лінійка відповідного розміру з прямокутними отворами. Металевим грифелем можна було наколювати в клітинках крапки в два стовпчики по шість крапок в кожному.

Система Барб’є зацікавила Л.Брайля.

  Шрифт Ш.Барб’є для сліпих також не був зручним з таких причин:

?     знаки не вміщувались під подушечкою пальця, а французькі звуки позначалися занадто великою кількістю крапок;

?     фонетичний принцип, який було покладено в основу таблиці Барб’є зробив письмо граматично та орфографічно неправильним;

?     процес читання книг був загальмованим, вимагав великої уваги при розпізнаванні кожної букви, що відволікало сліпих від розуміння смислу самого прочитаного тексту

?     цей шрифт не давав можливості позначати розділові знаки і використовувати його в математиці та при написанні нот.

?     нечіткий рельєф написаного цим шрифтом при його читанні пальцями – швидко затирався;

?     процес читання книг був загальмованим, вимагав великої уваги при розпізнаванні кожної букви, що відволікало сліпих від розуміння смислу самого прочитаного тексту.

Найбільш досконалим став шрифт, розроблений Луї Брайлем.

Відомий тифлопсихолог П.Віллєй писав “Якщо В.Гаюї першим наполягав на тому, щоб давати сліпим освіту, то Брайль відкрив спосіб, який дозволяє плідно навчатись”.[8] 

Народився Луї Людовик Брайль 4 січня 1809 року в невеличкому містечку Купвре, в передмісті Парижу. Батько Брайля – Симон Рене Брайль – був місцевим шорником, в сім’ї було ще троє старших дітей.

Коли Брайлю було три роки, він випадково поранив собі око шорним ножем. Місцевий лікар не зміг йому нічим допомогти, у хлопчика розпочалось загальне запалення очей і він осліп. Батьки Брайля приділяли багато уваги його вихованню. Хлопчик грав на скрипці; батько навчав його своїй професії: Луї вмів плести бахрому для кінської упряжі, шити домашні пантофлі. Батьки влаштували його на навчання у місцеву школу, а потім у 1819 році Л.Брайль переїхав навчатись у Париж, в інститут сліпих. Під час навчання в інституті він цікавився літературою, історією, іншими науками. Але книг для незрячих було дуже мало. Так, в бібліотеці інституту на той час було всього 14 спеціально виданих підручників: з граматики грецької мови, італійської, латинської, іспанської мови, збірка віршів англійських поетів. З математики, зокрема, не було жодного підручника.

Брайля цікавили не лише науки, але і долі його незрячих друзів. Він хотів стати музикантом, але це було неможливим тому, що спеціального запису нот в той час не існувало. Все це спонукало Л.Брайля вже з 16 років розпочати роботу над створенням рельєфно-крапкової системи писемності для сліпих. Протягом 12 років він свою систему удосконалював.

Під час навчання в інституті Л.Брайль проявив неабиякі педагогічні здібності. Він допомагав товаришам готувати уроки, репетирував з ними задані музичні твори, вчив їх шити домашні пантофлі, в’язати.

У 1828 році Л.Брайль закінчив інститут і залишився там працювати на посаді молодшого репетитора, а потім вчителя. Становище сліпого вчителя було не з нелегких, бо він не користувався тими ж правами, що й зрячий. Єдине, що відрізняло його від учнів, це було право відлучатися у місто у вільний від занять час і не доповідати про це директору інституту. Заробляв він також дуже мало.

Будучи хорошим органістом, Л.Брайль працював у церкві в Парижі, організовував допомогу сліпим і в той же час продовжував роботу над удосконаленням системи письма для сліпих.

Л.Брайль не мав сім’ї, все своє життя він присвятив педагогічній роботі. У 1840 році його здоров’я значно похитнулось, і він часто залишався жити в батьківському домі в м. Купвре, але продовжував працювати, тому що не мав грошей на існування. Пенсія була замала.

Наприкінці грудня 1851 року він востаннє приїхав до інституту, а 6 січня 1852 року – помер. Похований Луї Брайль в Купвре. На кошти його друзів, учнів та викладачів Паризького інституту сліпих було зроблено бюст, який встановлено у вестибулі інституту.

В травні 1887 року на кошти, зібрані за підпискою серед сліпих, в Купвре було відкрито пам’ятник Л.Брайлю, виготовлений відомим французьким скульптором Леру. Брайля зображено сидячи, біля нього стоїть сліпа дитина, яку він навчає крапковому алфавіту. На одному боці пам’ятника написано: “Брайлю – вдячні сліпі”, а на другому – “Пам’ятник побудований за підпискою в пам’ять Людовіка Брайля, який народився в Купвре 4 січня  1809 року; осліп в трьохрічному віці; був спочатку вихованцем, а потім професором Паризького інституту сліпих; винайшов випукле крапкове письмо, яке усюди використовується зараз в закладах для сліпих; помер у Парижі 6 січня 1852 року”.

Зараз в Купвре, в будиночку, де провів дитячі роки Луї Брайль, відкрито музей, а вулиця, що веде до нього, носить ім’я Брайля. Тут же зібрані поштові картки і фотографії, на яких зображений Брайль. На столику – його бюст, виготовлений югославським скульптором Ранком.

Одна з дверей веде в невелику кімнату, майстерню батька. Серед інструментів можна побачити гострий ніж, яким Брайль поранив око. На внутрішньому боці дверей зі шляпок чобіткових цвяхів лінійними буквами зроблено напис: “Луї Брайль”. Напис зробив сам батько.

Л.Брайль вперше опублікував свою систему у 1829 році під назвою “Способи написання слів, музики і співів за допомогою крапок”.

Викладачі інституту виступили проти системи письма і читання, запропонованої Л.Брайлем. Рада інституту також відхилила його систему, аргументуючи це тим, що вже є спосіб такого письма по Барб’є і тим, що система Брайля ніби віддалить сліпих від зрячих, оскільки зрячим важко буде навчитись користуватись цим шрифтом. В той час книги друкувались лінійним випуклим шрифтом, який був зрозумілим для зрячих.

Друге видання зазначеної книги Л.Брайля та книги “Коротка історія Франції” брайлівським шрифтом відбулося у 1837 році, але ці книги були надруковані ручним способом. Перша аналогічна типографська книга вийшла лише в 1852 році, вже після смерті Л.Брайля.

Сам процес друкування книги за Брайлем спочатку був дуже складним. Надалі прийоми книгодрукування удосконалювались.

Система Брайля має значні переваги перед усіма іншими. 

Л.Брайль створив таблицю із 63 умовних знаків, яких вистачає для позначення всіх букв алфавіту, цифр, розділових та нотних знаків, математичних формул. Знаки розташовуються в 7 рядків таким чином, що знаки першого рядка утворені з використанням лише верхніх і середніх крапок а наступні утворюються з додаванням до них нових крапок (детальний опис системи подається далі). Система Брайля дозволяє писати і читати з більшою швидкістю, ніж попередні системи. За даними П.Віллея, хороші читці по Брайлю можуть прочитувати приблизно 100-120, а іноді і 200 знаків за хвилину (для порівняння слід відмітити, що зрячі прочитують близько 500 знаків за хвилину).

1.5. Модифікації шрифту Л.Брайля

Не всі країни одразу прийняли шрифт Брайля. Так, в самій Франції боротьба за кращий шрифт тривала ще багато років. Остаточне визнання система Брайля там отримала лише на Міжнародному Паризькому конгресі у 1878 році.

В Англії довго тримався шрифт В.Муна, але у 1832 році там відбувся конкурс, на якому було представлено 22 проекти шрифтів: 19 спеціальних та 3 проекти, що уявляли собою видозмінений шрифт Брайля. Існували також групові та індивідуальні шрифти. Знову таки книги, надруковані одним інститутом сліпих, були незрозумілі сліпим інших інститутів.

На той час у Німеччині та Австрії бурхливо розвивалась освіта сліпих, створювались численні інститути сліпих, які прагнули також до створення уніфікованого німецького шрифту.

Особливо активно працювали над створенням національного шрифту для сліпих в Америці. Там у 1918 році, на підставі висновків, зроблених після 15–річної  роботи комісії, було офіційно вирішено ввести систему Л.Брайля. Але затвердилась ця система в Америці лише через 14 років. Так за цей період, у 1925 році, було створено національний Нью-йоркський шрифт, який ще називали “горизонтальний”, або “лежачий” Брайль. Його винахідники Рос і Уайт переробили шрифт Брайля таким чином, що шестикрапка мала не три, а дві крапки у висоту і не дві, а три у ширину. Тобто його перегорнули. При цьому діаметр крапок і відстань між ними залишались такі самі, як у Брайля. 1     2        3

4      5        6

Букви, які зустрічаються часто, в цьому шрифті мали меншу кількість крапок, також було змінено “закон Брайля”, за яким кожна буква в слові, незалежно від кількості крапок, займає простір усієї клітини. Букви в новому алфавіті з малою кількістю крапок стали займати не всю клітину, а значить і менше місця, що дало виграш в просторі - на листі паперу стало вміщуватись більше букв, і це вважалось головною перевагою даного шрифту. Прийшлося змінити і прилад для письма.

Сліпим ніякого полегшення цей шрифт не давав, а навпаки, в такому варіанті не можна було виправляти помилки, для цього не було місця. До того ж американські сліпі не могли тепер використовувати книги, надруковані шрифтом Брайля. У Америці держава для заохочення у використанні “національного шрифту” навіть виділила субсидію у розмірі 10 000 доларів. Ті, хто навчався за цим шрифтом отримували книжки безкоштовно, окрім того було заборонено ввозити книжки з Англії; і продовжували створювати лінійні шрифти. Так, використовувався Бостонський шрифт (1833 р.), створений Гоу – одним з філадельфійських діячів в галузі освіти сліпих. Назву “Бостонський” він отримав тому, що Гоу вирішив саме в Бостоні створити училище для сліпих і запровадив там свій шрифт. Бостонський шрифт складався лише з рядкових букв, він був рельєфний, лінійний і нічим не повторював шрифт Л.Брайля.

В інших країнах також створювалися свої шрифти на основі різних комбінацій крапок. Варіювання крапок для окремих літер залежало від національних особливостей мови та від порядку, що використовувався в типографських касах.

У російській імперії друк для сліпих розпочався лише через 20 років після виходу перших книг, надрукованих шрифтом Гаюї у Франції. Перше друкування шрифтом Брайля пов’язане з іменами прогресивних діячів того часу О.І.Скребицького та Г.О.Адлер. До них уявлення про шрифт Л.Брайля мали лише окремі сліпі. Так, відомо, що один з князів Оболенських, який втратив зір в дитячому віці, жив з батьками в Гельдейбезі у 1859 році і там навчився писати по Брайлю на французькій, німецькій та англійській мовах. Надалі він розробив російський брайлівський алфавіт, який не зберігся.

Олександр Ілліч Скребицький в своїй фундаментальній праці “Виховання і освіта сліпих і призріння їх на Заході” писав, що перша книга по Брайлю в Росії була надрукована на верстаті, придбаному Ганною Олександрівною Адлер на власні кошти у 1886 році. Г.О.Адлер можна вважати першодрукаркою книг по Брайлю в Росії. Вона все життя допомагала справі освіти сліпих.

За даними П.Д.Красноусова та Ф.І.Шоєва[9], випуск брайлівської літератури до революції не перебільшував 200 000 листків-відбитків, і то не щорічно. У 1882 – 1903р.р. в Росії було видано 51 назву книг шрифтом Брайля.

У 1891 році групою вчителів Петербурзького інституту для сліпих було створено брайлівську азбуку російською мовою. Для цієї абетки було використано перші чотири рядки системи Л.Брайля. А у 1895 році Петербурзький інститут сліпих придбав три набірні машини і приступив до створення книг по Брайлю.

У літературі не зустрічаються повідомлення про те, коли в Росії унціал було замінено крапковим шрифтом. Відомо лише, що сліпі самі віддали перевагу брайлівському друку.

Перші вітчизняні тифлопедагоги, так само, як і на Заході, намагались переробити брайлівський алфавіт. Так було створено шрифти Полежаєва, Везіена, які не були оригінальними та зручними.

В Україні зберігся методичний посібник “Навчання грамоти в школах сліпих” (1952 року видання), автором якого був А.С.Ганджій. В посібнику подається український алфавіт по Брайлю та методика навчання сліпих дітей письму і читанню.

У 1997 році вийшов посібник “Методика навчання сліпих дітей письма і читання шрифту Брайля”, авторами якого були Л.І.Мелешко та Н.С.Дзюба.

Ю.П.Симончук – голова Волинської обласної організації УТОС у 2000 році програму для навчання у реабілітаційних центрах дорослих сліпих шрифту Л.Брайля. Тут вміщено також зібрані автором мовні, математичні, хімічні та музичні позначення крапковим шрифтом.

Хронологія створення шрифтів для сліпих

Запитання та завдання для підготовки до практичного заняття з теми “Історія створення шрифтів для писемності сліпих”

1.            Роль писемності в житті і діяльності незрячих. Погляди Л.С.Виготського на зазначену проблему.

2.            Особливості латинських лінійно-рельєфних та гольчатих шрифтів, їх недоліки та напрямки удосконалення.

3.            Особливості рунічних лінійно-рельєфних шрифтів, історія їх створення та автори, критичний аналіз.

4.            Попередники Л.Брайля та їх крапкові шрифти; Недоліки шрифту Ш.Барб’є.

5.            Життєвий шлях Л.Брайля. Загальна характеристика його системи. Модифікація системи Л.Брайля його послідовниками.

Література до теми

1.        Выготский Л.С. Принципы воспитания физически дефективных детей. / Собр. соч. в 6-ти томах. Т.5. -М., 1983. С.49-62. 

2.        Виллей П. Психология слепых. – М. – Л ., 1931. – 159 с.

3.        Виллей П. Педагогика слепых., – М ., 1936. – 120 с.

4.       Красноусов П.Д., Шоев Ф.І.. Луи Брайль. – М., 1976. –41 с.

5.       Литвак А.Г., Синева Е.П. Роль письменности в реабилитации слепых. В кн.: Сборник по реабилитации слепых. / Под ред. А.Г.Литвака. – М., ВОС, 1982. С.98-106.