3 грудня — Міжнародний день інвалідiв. Найактуальнішою проблемою українського суспільства сьогодні є проблема подолання ізоляції інвалідів від суспільства. Для цього потрібно перебудовувати світосприйняття не тільки інвалідів, а й суспільства в цілому. Інвалідам треба вчитись жити серед здорових людей, а тим, кого це лихо обминуло, треба навчитись співпрацювати з людьми з особливими потебами. Раніше вважалось за краще для обділених долею людей існування в колі собі подібних і для цього створювалися всі умови. Сьогодні ми стаємо більш толерантними, відмовляємось від шаблонів у нашому житті. Один маленький хлопчик колись сказав про свого розумово відсталого братика, що він дуже хороший, просто він не такий, як ми. Зрозуміло, що хлопчик цей був не з радянського простору. Сьогодні ми потрошку починаємо повертатись обличчям до людей з особливими потребами, але ми ще не розуміємо їх. Дитяча інвалідність в Україні має стійку тенденцію до зростання. Кількість дітей-інвалідів за останні шість років збільшилася на 20 тисяч осіб. Кожна п’ята дитина перебуває в інтернаті. У 385 інтернатах для дітей з незначними вадами розумового і фізичного розвитку системи Міносвіти — близько 61 тисячі дітей, в 122 санаторіях-школах і школах інтернатах для дітей з хронічними захворюваннями — близько 16 тисяч, у дитячих будинках-інтернатах системи Мінпраці — 8,1 тисячi. Соціальна адаптація інваліда має розпочинатись з дитинства. Сьогодні більшість таких дітей перебувають в школах-інтернатах і тому саме в цих школах і повинна розпочинатись їхня пiдготовка до реального життя.

Найважливіший спеціальний предмет в інтернаті — орієнтація у просторі. Новачки вивчають школу за макетами і потім по пам’яті орієнтуються в просторі школи без будь-якої допомоги, не виставляючи вперед руки і не тримаючись за стіну. Дітей вчать «бачити», розвиваючи слух, сенсорні можливості, пам’ять. Учні вчаться користуватись громадським транспортом, переходити дорогу. Для них проводяться екскурсії по місту, в музеї, вони відвідують театри Києва. Адміністрація театрів завжди йде на зустріч і навіть, коли нема вільних місць, доставляє додаткові стільці. Театр на Подолі організовує супровід вистави ведучим, який описує костюми героїв, декорації тощо. Учні інтернату за допомогою вчителів ставлять вистави, минулого року грали «Ромео і Джульєту» Шекспіра. Участь у спектаклі дозволяє зайвий раз попрактикуватись в «опануванні» простору, відчути себе повноцінною особистістю. Дехто з учнів навчається в звичайній музичній школі, вчителі якої проводять заняття прямо в інтернаті. На уроках рідної мови сліпі опановують мистецтво опису місцевості — рельєфу, розташування предметів та інше. В Оленки Кваші описи виливаються в справжні поетичні рядочки. Вона переноситься в той час, коли ще бачила: «Я дитинство золоте згадаю — світлі ранки, тихі вечори. Там за гору сонечко сідає і встає щоранку з-за гори. Там ромашки в травах білі-білі світять в далеч вогниками мрій, там вишневі світлі заметілі і кульбабки погляд золотий...». Розвивати уявлення допомагає й кабінет аромотерапії, де під музику та приємні запахи рослин діти не тільки лікуються, а й фантазують. Навчання для сліпих дітей — важка праця, вони весь час знаходяться в темряві, де голос вчителя під час занять майже єдине джерело інформації. Спеціальна наочність, підручники збереглися ще з радянських часів, бо виготовлялися ці речі в основному на території Росії. Але попри всі економічні негаразди інтернат готує дітей до життя — навчає не тільки високим наукам, але й як їсти приготувати, шити, прати, прасувати, тримати в руках молотка та лобзика. Сьогодні інтернат знаходиться на частковому державному забезпеченнi, тобто безкоштовно дітей тільки годують, але ж їм багато чого ще треба: від одягу до сучасної техніки та підручників. Допомагає інтернату Міжнародний благодійний фонд розвитку дитини, у вихідні навідуються волонтери благодійного закладу «Надія».

КОМЕНТАР

Вадим КОБИЛЬЧЕНКО, старший науковий співробітник лабораторії тифлопедагогіки інституту дефектологій АПН України:

«Лабораторія займається корекційним навчанням і вихованням школярів з вадами зору. За радянських часів була система роздільного навчання і виховання, а потім i існування інвалідів та суспільства в цілому, бо більшість сліпих працювало в товариствах сліпих (УТОСах), де вони забезбечувались не дуже складною роботою, а з іншими людьми майже не спілкувались.
КОНЦЕРТ-ІМПРОВІЗАЦІЯ
ВЕЛИКА ПЕРЕРВА — ЧАС ПОСЕКРЕТНИЧАТИ



Тоді будувалось суспільство «соціального благоденства», тому радянську систему цілком влаштовувала форма інтернатного навчання i виховання дітей-інвалідів як можливість заховати проблему за паркан. Сьогодні ставлення до інвалідів в нашому суспільстві змінюється на краще, але, на жаль, тільки завдяки намаганням окремих ентузіастів. У педагогічному університеті ім. Драгоманова в Києві на дефектологічному факультеті сліпі випускники шкiл опановують професію тифлопедагога, в медичному училищі в Херсонській області навчається ціла група майбутніх сліпих масажистів, Чернівецьке навчально-виробниче об’єднання намагається допомагати сліпим з вищою освітою опановувати комп’ютерні технології. Шкода, що іновації сьогодні в Україні в основному будуються тільки на ініціативі окремих людей та іноземних благодійних організацій. Віра Ремежевська, завкафедрою розвитку особистості Львівського обласного науково-методичного інституту освіти, ще працюючи в школі для сліпих, поставила за мету, використавши іноземний досвід, створити дослідний майданчик для психологічно-соціальної адаптації дітей зі слабким зором. На сьогодні це стало реальністю — навчально-реабілітаційному центру «Левеня» виповнилося 5 років. Комплекс центру включає дошкільне та шкільне відділення. Діти живуть в сім’ях, а центр відвідують для навчання і лікування в дошкільному віці та в початкових класах, в 5 клас діти переходять у звичайну загальноосвітню школу цілим класом, продовжуючи відвідувати центр після уроків як групу продовженого дня, де можуть отримувати допомогу в навчанні та лікуваннi. Тетяною Пічугіною, головним дитячим логопедом Львівської області, в центрі розробляється методика роботи логопеда iз сліпими дітьми, бо у дітей з порушенням зору виявляються й специфічні порушення мовлення та письма.

Сьогодні в Україні робляться перші кроки по інтеграції інвалідів у суспільство і батьки дітей-інвалідів повинні мати право вибору між інтернатом i іншим навчально-реабілітаційним закладом, як у всіх цивілізованих демократичних країнах.

ДО РЕЧІ

В Україні нараховується понад 2,4 млн. інвалідів. Система соціального захисту населення обслуговує сьогодні 109,7 тисячі осіб, що стали інвалідами внаслідок професійного травматизму і профзахворювань, 239,6 тисячі інвалідів війни, 298,2 тисячі інвалідів з дитинства, 74,4 тисячі інвалідів через наслідки аварії на Чорнобильській АЕС і понад 150 тисяч дітей-інвалідів. Україна підписала та ратифікувала цілу низку міжнародних правових документів, які стосуються інвалідів, зокрема — Загальну декларацію прав людини, Декларацію з прав інвалідів, Керівництво забезпечення рівних можливостей для інвалідів, Позитивне та повне включення інвалідів у всі сфери життя суспільства та керівна роль ООН в цьому процесі.

За законами України талановиті діти- інваліди мають право на безкоштовне навчання музиці, образотворчому мистецтву у загальних або спеціальних позашкільних навчальних закладах. Інваліди 1-2 груп зараховуються поза конкурсом у вищі навчальні заклади при умові складання вступних іспитів на позитивні оцінки. Під час навчання пенсії та стипендії мають виплачуватись у повному обсязі.

Десять років тому для захисту прав інвалідів було створено Спілку організацій iнвалідів України. Як повідомляє кореспондент інформаційного прес-центру СОІУ Костянтин Пятилєтов, сьогодні Спілка об’єднує 650 тисяч громадян України. Організаціями СОІУ засновано біля 300 різних підприємств, а надані законодавством пільги дають можливість цим підприємствам конкурувати на ринку. Спілка також бере активну участь у соціальних програмах. Конкурс «У ХХI століття — без бар’єрів» запроваджено для привернення уваги до проблем інвалідів, що користуються візками та хворими на ДЦП. СОІУ виступив співзасновником економічного коледжу в Сiмферополі, де інваліди отримують комп’ютерні професії i потiм їм допомагають влаштуватись на роботу за фахом. Спілка також співпрацює з міжнародним університетом «Україна», де також навчаються інваліди, яким створюються умови для психолого-педагогічної адаптації та реабілітації. У 2001 році СОІУ буде мати консультативний статус при Раді Європи. На жаль, як повідомляє прес-центр Спілки, реалізація міжнародних документів стосовно інвалідів в країні належним чином не відбувається.