Фото: Евгений Савватеев

На Львів-Арені впадає в очі велика кількість людей з обмеженими можливостями. Ці білі стільці прямо над футбольним полем саме для них.

Це перші хвилини нашого з Олегом Чунисом коментаря для сліпих.

Олег і Григорій сидять у секторі 15А Львів-Арени і слухають у навушниках наш коментар. Олег у футболці збірної Німеччини і має на щоці намальований німецький прапор, Григорій просто прийшов на цікаву гру. У перерві матчу Григорій говорить, що все чути добре, і добре, що багато деталей, кольорів і прізвищ. «Пропоную своєму провіднику вдягнути навушник, щоб краще розуміти, що відбувається на полі», - жартує він.

У вас може виникнути запитання: навіщо сліпим людям, таким, як Олег чи Георгій, бути на стадіоні? Чи не краще їм тихо собі сидіти вдома і слухати теле- або радіотрансляцію? Їм ніхто не заважає і вони нікому не заважають. Менше клопотів для всіх і дешевше.

Ні, так не краще. Коли бачиш на стадіоні сліпих людей, людей на візках та інших людей з обмеженими можливостями, якось зовсім інакше сприймаєш гру. Розумієш, що футбол – це не тільки «штанги, голи, офсайди», а й можливість для когось не сидіти на самоті біля телевізора чи радіоприймача, та відправитись на стадіон і стати частиною дійства. До того ж, як інакше Олегові підтримати збірну Німеччини? Невже сидячи вдома?

Коментування для сліпих в Україні відбувається вперше (у світі вперше це відбулося 4 роки тому на Чемпіонаті Європи в Австрії та Швейцарії).

На кожному зі стадіонів, на яких грають матчі Євро, приблизно по 30 місць для сліпих. На сидіннях є спеціальні приймачі з навушниками. Сигнал іде від антени, яка висить прямо над коментаторськими місцями. Трансляції також передається по радіохвилям (Київ – 97.2, Донецьк – 97.2, Харків – 88.5, Львів – 88.2).

Найбільшим гріхом у коментуванні для незрячих є фраза «як ми бачимо…». Цю фразу під час класичних телевізійних репортажів можна почути з десяток разів. Напевно, саме тому вона по-зрадницьки висить на язику під час репортажів для сліпих.

До речі, казати «репортаж» не зовсім правильно. Організатори проекту з CAFE (Centre for Access to Football in Europe) Мартін Цвішенбергер і Грегор Валтль називають це «аудіо-описовим коментарем», адже говорити потрібно не тільки про події на полі, але і на трибунах. А червона краватка або розстібнутий верхній ґудзик сорочки головного тренера настільки ж важлива деталь, як і гостра подача з флангу.

Словом, якщо побачите на стадіонах Донецька, Києва, Львова чи Харкова людину у навушниках і з дивним пристроєм в руках – не думайте, що це якийсь дивак прийшов на стадіон послухати музику.

Фото: EPA/UPG

« У голові змальовуєш собі периметр поля, центральну лінію, штрафні майданчики і вже від того починаєш відштовхуватись. Як шахісту треба постійно тримати в уяві дошку, так мені постійно треба тримати футбольне поле », - говорить Григорій. Він майже не бачить, а на стадіон, як і багато інших людей з проблемами зору, прийшов за емоціями. « Хотів відчути саму атмосферу, почути німецьку, португальську мови, те, як вболівають на трибунах ». Григорій сидить у секторі поряд з фанами збірної Німеччини. У перерві матчу Німеччина - Португалія говорить, що коментар чути добре.

В Україні для багатьох людей з інвалідністю проблема ізоляції стоїть дуже гостро. І навіть відвідати таку масову подію як футбольний матч – це вже елемент реабілітації. « Хтось приходить на улюблену збірну, а хтось просто потусити, поспілкуватися", - говорить реабілітолог зі стажем Євгеній Свєт. Для нього поява коментарів для незрячих - найбільший прорив за останній час у боротьбі з недоступністю для інвалідів по зору: « Наші сліпі не звикли до таких коментарів, всі були дуже задоволені ».

Євгеній пішов на матч Україна - Швеція, щоб послухати коментарі: «Зачепило. Коментатори небайдужі до гри, і добре описували, що відбувається на полі, де знаходиться м'яч ».

Для людей з поганим зором, як у Євгенія, чи для незрячих, найважливіше - знати, де знаходиться м'яч. Австрійські коментатори для сліпих Мартін Цвішенбергер та Грегор Вальтль, які проводили тренінги для українських початківців цієї справи, говорять, що під час коментування не можна робити значних пауз. Також важливо описувати зовнішній вигляд гравців, особливу увагу приділяти кольорам. Мартін і Грегор починали у Австрії з коментування футбольних матчів для незрячих, а потім з’явилися коментатори і для театральних спектаклів, і для опери.

Незрячі говорять, що під час телетрансляцій буває не дуже цікаво, бо на полі може бути небезпечний момент, а з телевізора інформації нуль: чути історію якогось футболіста чи опис краєвида за стадіоном. Ми записали враження людей з проблемами зору про футбольні матчі Євро-2012 зі спецкоментуванням і спитали, як вони дивилися футбол до цього:

Олександр Бабинець (Ужгород)

Фото: Євгеній Савватєєв

« Зір не змінювався, а футбол я любив все більше і більше », - говорить Олександр.

Олександр фанат футболу з 9 років. Євро 2000 – його перший турнір. « Дивився на чорно-білому телевізорі, але оскільки погано бачив уже тоді, уважно слухав коментатора, знав усіх футболістів. З того часу вболівав за Італію ».

На матчі улюбленої збірної Олександру потрапити не вдалося, але про те, що пішов на Німеччину – Данію, не шкодує: « Футбол дуже любив і коли дізнався, що Євро буде в Україні, то сказав, що будь-яким чином попаду на стадіон ».

« Добре, що коментатори на стадіоні говорили у скількох метрах від воріт м’яч, уточнювали, як виглядає той чи інший футболіст – по телевізору ж цього не говорять – все будується на картинці ».

Під час ТВ-трансляцій матчів України Олександру сподобалося, як коментатор жартував: « Ібрагімович – удар! Добре, бий так і далі, Ібрагімович! » або : « Ну, після такого пасу гравцю пряма дорога в « Іллічівець ».

« Мені подобаються такі вставки. Наприклад, на німецькому телебаченні коментар дуже сухий: хто кому віддав пас, і ніяких жартів та екскурсів в історію. Але коли на полі щось цікаве, хочеться чути саме що відбувається, а не жарти ».

Ірина Чемна (Тернопіль)

Фото: Євгеній Савватєєв

На футболі Ірина вперше. Пішла заради свого сина: « Він у мене великий футбольний вболівальник. Коли замовляли квитки, йому ще не було 18 років ».

На матчі Німеччина - Данія Ірина сиділа поряд з німецькими фанами. Запам'яталися їхні пісні, а з гравців - не найкращі бомбардири своїх команд Маріо Гомес та Ніклас Бендтнер, а скромний півзахисник збірної Данії Ніккі Зімлінг: « Так смішно, коментатори представляли його.ю як єдиного лисого гравця на полі. Без коментаря мені б на стадіоні було майже нічого робити »».

Під час ТВ-трансляцій Ірині не подобається, що коментатори частенько відволікаються: « Тільки потім уже « заднім числом » пояснюють, що вони пропустили ».

« Коли під час ТВ-трансляцій не вловлюю якийсь момент, запитую у сина, що сталося ». Ірина говорить, що для неї Євро закінчилося ще тоді, коли вилетіла Україна: « Я вийшла з кімнати, коли не зарахували наш гол – нерви не витримали ».

Григорій Олійник (Перемишляни)

Фото: Євгеній Савватєєв

Зір Григорій втратив у 1998-му році: « Коли втрачаєш зір, покращуються інші відчуття, наприклад, слух ». Але з телетрансляцій Григорій не завжди розуміє, що відбувається на полі: « По телевізору коментар іде для людей, які можуть бачити, там можуть сказати « Пішов у напад… » і все, інформація не передається, бо люди дивляться картинку. Або кажуть « м’яч на правому фланзі… », але особисто мені цікаво, де саме на правому фланзі? І дуже великі паузи іноді роблять ».

« Я не такий уже й великий фанат футболу, але коли така подія, як Євро, не піти не можна », - каже Григорій. На Євро Григорій відвідав матч Німеччина – Португалія: « Було цікаво слухати коментар на стадіоні. Наприкінці матчу коментатори були дуже емоційними, напевно, того вимагав матч. Вболівав я більше за німців… Чого? Та бо німецьку у школі вчив і трохи розумів, що вони там співають і дисципліна у них хороша ».

Олег Голуб (Коломия)

Фото: Євгеній Савватєєв

« Я хоч поля і не бачу, але просто сидячи на стадіоні, я поєднуюсь в одне ціле з людьми, які вболівають поряд », - говорить Олег.

Він зацікавився футболом у 8 років. « Пам’ятаю, почав дивитися з Євро 1996, тоді сподобалися німці і чехи. Цього разу я теж був за німців. На матчі Німеччина – Португалія сидів якраз поряд з німецьким сектором - дуже відчувалося, як вони вболівають ».

Олег цікавиться не тільки футболом, але й баскетболом, волейболом, біатлоном. « У дитинстві, коли був кращий зір, грав у футбол. Грав більше у захисті або зліва, або в центрі ». На матчі Німеччина – Португалія поряд з Олегом його друг, з яким вони грали в дитинстві у футбол: « Не могли швидко знайти свій сектор, але волонтери підказали, куди йти ».

Зараз Олегу під час телетрансляцій хочеться, щоб коментатор розказував про гру: « Інколи під час матчів коментатори починають розказувати про футболістів і ще щось таке незрозуміле. Подобалося, коли коментували Дмитро Джулай з Денисом Босянком. На стадіоні під час Євро сподобалося, що коментатори говорили, на якій відстані м’яч від воріт ».

Ярослав Василик (Львів)

Фото: Євгеній Савватєєв

« Першими моїми коментаторами були шкільні друзі » - ділиться спогадами вболівальник із 15-річним стажем Ярослав. Ярослав ходив з друзями за компанію на « Карпати ». По реакції стадіону, звичайно, розумів, що відбувається, але лише приблизно.

І зараз Ярослав вважає, що потрібно вести активний спосіб життя: « Вийти з хати на стадіон, там цікавіше ».

« По телевізору мені не подобається, коли коментатор відволікається, інколи його може в такий бік занести, що… На самому стадіоні коментували добре, єдине, що можна було не робити акценту на зачісках, наприклад, одного представляли як єдиного лисого гравця на полі. Під час матчу зламався приймач, по якому я слухав трансляцію, то я витягнув телефон, зловив хвилю і слухав уже так ».

В Україні програму коментування для сліпих курувала Національна асамблея інвалідів України. « Підключилася до проекту вже походу, - говорить Ірина Фадєєва, одна з організаторок, - З 2011-го року міжнародна організація CAFE шукала громадські організації в Україні, які б могли реалізувати цей проект . Проект ми спочатку оплачували за свої кошти, а потім надсилали в УЄФА звіти, а там дивилися чи заслуговують ці речі на те, щоб УЄФА їх оплатила ». Пані Ірина сподівається, що після Євро ініціатива не забудеться і футболом справа не обмежиться. « Початок покладено, є люди, які вміють коментувати для сліпих, яким це цікаво. Ми планували після Євро давати рекомендації цим людям у ФФУ. Сподіваюся, що продовження цієї справи буде, як в Австрії 4 роки тому ».